Автор: med1

Один з найважливіших етапів повернення до життя після служби ­– це відновлення власних фізичних та психологічних ресурсів. Ветеранам та ветеранкам важливо не залишатися пасивними: побутова активність, навіть 15 хвилин простих фізичних вправ щодня чи нова корисна звичка мають потужний реабілітаційний ефект.

Як зміцнити своє тіло без походів у тренажерку, чому вольові зусилля такі важливі та які вправи можна робити вдома – розповідаємо.

Як виховати побутову міцність і чому вона настільки важлива для відновлення 

Фізична активність дуже важлива для нашої побутової міцності. Що це за міцність така? У кожного з нас в повсякденному житті, в побуті, є певні щоденні завдання-виклики: треба нахилятися, щоб зашнурувати взуття, взяти дитину на руки, дістати тарілку з верхньої полиці, підняти відро води чи пройти кілька поверхів сходами.

Якщо якісь наші функції стали обмеженими з огляду на вік, пережиту травму чи захворювання, ці виклики відчуваються сильнішими: те, що колись давалось легко, тепер може потребувати більших зусиль.

«Якщо мало руху, мало позитивного стрес-фактора (це коли ти мусиш нахилятися, працювати, щось піднімати), то, по-перше, ти втрачаєш власну енергетичність, тому що твій організм виробляє, менше енергії, – пояснює Максим Долженко, директор навчально-наукового центру фізичної і медичної реабілітації ветеранів війни і студентів ЧНУ ім. Богдана Хмельницького. – Знижується тонус м’язів. Від цього безпосередньо залежить і гормональний фон, і здоров’я суглобів, бо суглоби мають рухатися, вони так створені».

Максим Долженко проводить заняття для ветеранів та ветеранок у навчально-науковому центрі фізичної і медичної реабілітації Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького. Фото надав Максим

Що робити, аби побутові завдання лишались під контролем? Тренувати свою витривалість за допомогою простих фізичних вправ. Якщо вам важко нахилятись – включіть щоденну розминку з вправами на нахили, «стріляє» спина», коли підіймаєте сумку з покупками – робіть зарядку з підійманням гантелей чи пляшок з водою.

Як регулярні легкі вправи допомагають ставати міцнішими?

Покращується загальний фізичний стан. «Навіть маленькі навантаження допомагають відновлювати м’язи та суглоби, зменшують скутість», – наголошує фізична терапевтка Діана Гримаківська.

Стабілізується настрій. Фахівчиня пояснює: це відбувається тому, що рух стимулює вироблення ендорфінів, які знижують рівень стресу та тривожності.

Профілактика ускладнень. Медичні фахівці вважають, що регулярна активність зменшує ризик виникнення чи загострення серцево-судинних проблем, діабету, ожиріння.

Відчуття контролю. Регулярна зарядка чи інші фізичні активності повертають відчуття сили у своєму тілі та впевненості у собі. А дотримання даної собі обіцянки, наприклад, гуляти пішки щодня дає відчуття контролю над власним життям та допомагає сформувати його ритм.

«Часто люди сприймають фізичну реабілітацію як щось суто медичне, складне, – каже Максим Долженко. – Водночас, покращувати власну функціональність, рухливість можна самостійно. Системність, дисципліна – це набагато краще, ніж якісь разові можливості, навіть найкращих центрів».

Максим Долженко – сам ветеран війни. І зараз він займається фізичною реабілітацією не лише ветеранів та ветеранок, які звертаються до Центру фізичної і медичної реабілітації ветеранів війни і студентів ЧНУ, але і своєю власною.

«Майже втратив дрібну моторику, тож тепер треную її, тому що може банально випадати з рукчашка,ніж чи щось іще, – ділиться Максим.

Та ветеран не дає собі жодних потурань: не лише розробляє моторику пальців спеціальними вправами, але й вже вчиться керувати дронами. Каже, дієвим для відновлення моторики буде також гра на гітарі чи комп’ютерні ігри, де керування джойстиком потребує багато різних рухів. 

Коли є вольове зусилля – мозок «програмує» нові можливості тіла

Людина має здатність до пропріорецепції – тобто вміє сприймати положення свого тіла, рухи та силу скорочення м’язів без зорового контролю. Саме пропріорецепція забезпечує координацію наших рухів, рівновагу та орієнтацію в просторі.

Максим Долженко пояснює: «Мозок знає положення різних частин нашого тіла в просторі, без зорового аналізатора. Тобто: якщо ми стиснемо руку в кулак за спиною, а потім випрямимо два пальці, то  точно будемо знати, скільки пальців показуємо, навіть не бачачи їх. Так працює пропріорецепція».

Внаслідок травм чи деяких неврологічних захворювань ця здатність може порушуватись. Але вгадайте що? Її теж можна натренувати!

Коли ми виконуємо силові вправи, які базуються на подоланні сили опору чи земного тяжіння (присідання зі штангою, відтискання, планка, махи тощо), ми пропрацьовуємо координацію наших м’язів з мозком.

Під час виконання вправ із докладанням значних фізичних і моральних зусиль, підключається велика кількість м’язових волокон. Мозок мусить якось усіх їх координувати,  він активізується, розвиває когнітивні здібності.

«Ось ці моменти із занять, коли здається, що більше не можеш, що вже все, і дотискаєш чи добігаєш тільки на морально-вольових зусиллях – дуже цінні» – наголошує Максим Долженко.

Фізреабілітолог пояснює: вольове зусилля не менш важливе, ніж фізичне. Інакше ми могли б цілком замінити заняття спортом якимось впливом на наші м’язи, наприклад – електростимуляцією. Але коли є вольовий момент «я зможу» і ми продовжуємо вправу попри втому чи біль у м’язах, мозок оновлює «дані» про можливості тіла, яким керує.

«Мозок кодує, наче айтівець, ці всі рухи. І «успішні» він записує, невдалі – стирає. Відбувається дуже важливий процес переналаштування всього організму. Ніби таке програмне оновлення встановлюється: я тепер можу ось так», – усміхається Максим.

Міг ступити лише 10 кроків, а за рік став чемпіоном стронгмену: історія Віталія Вереса

Ветеран Віталій Верес – яскравий приклад того, як багато у процесі відновлення значать сила волі та бажання бути незалежним.

Він добровольцем пішов до військкомату на початку повномасштабного вторгнення. Воював у штурмовому підрозділі Нацгвардії, брав участь у звільненні Харківщини.

У лютому 2023 року, під час оборони Бахмуту групу Вереса вразили протитанковою керованою ракетою. Віталій отримав важке поранення, внаслідок якого втратив зір і частково слух.

Віталій Верес вийшов з коми і дізнався, що повністю втратив зір внаслідок отриманого поранення. Фото надав Віталій

«Коли я вийшов з коми і після реанімації вперше став на ноги, то зміг пройти лише 10 метрів», – пригадує ветеран.

Віталій змалку займався спортом і не уявляє своє життя без фізичної активності. Тож як тільки зміг більш-менш твердо стояти на ногах – почав присідати, тримаючись за стілець. Далі більше: вчився наосліп робити улюблені вправи, готувати нові страви.

«Так без зору незручно, але моєю ціллю була повна незалежність та самостійність, Я налив тисячі чашок, доки все не вийшло акуратно. Обпікав пальці, доки не розібрався, як центрувати сковорідку», – каже Віталій.

Досягненням у тренуваннях та спорті, а також кулінарними влогами ветеран почав ділитись у соцмережах, має вже 43 тисячі підписників. Своїм прикладом Верес хоче руйнувати суспільні стереотипи про незрячих та надихати тих, хто теж зазнав важких травм чи поранень.

Ветеран Віталій Верес, чемпіон зі стронгмену та штовхання ядра. Фото надав Віталій

«14 лютого 2023 року я повністю втратив зір і частково слух. На війні. В жовтні 24-го я став чемпіоном світу зі стронгмену, в липні 2025-го – чемпіоном світу зі штовхання ядра. Спорт це річ, яка допомагає психоемоційно повірити в себе і свої сили. І розуміти, що попри важкі травми можна вести активне життя. Моя місія – вселяти надію і показувати, що немає нічого неможливого», – усміхається ветеран.

Шлях до відновлення своєї мобільності та сили може лишати не лише через спорт чи фізичні вправи. Влаштовуйте хоча б короткі прогулянки на свіжому повітрі, виходьте із громадського транспорту на зупинку раніше і далі йдіть пішки, по можливості обирайте сходи, а не ліфт чи ескалатор. Дуже важливо знайти ту активність, яка буде вам у задоволення: пробіжки, скандинавська ходьба, комп’ютерні ігри, що потребують включення дрібної моторики або ігри з дітьми чи домашніми улюбленцями.

Чотирилапий реабілітолог: як врятований з Донеччини пес допомагає ветерану відновлюватись після інсульту

Володимир Вірьовкін із Черкас пішов воювати добровольцем, коли йому було 63. Професійний військовий, він не зміг сидіти, склавши руки, коли на ворог посунув на українську землю. Боронив Донеччину і Луганщину. Після першої контузії відновився і повернувся у стрій. Після другої стався ішемічний інсульт. Чоловік провів пів року у шпиталях. Права сторона тіла майже втратила рухливість.

Ветеран займався з реабілітологом, але потрібно було також додати щоденні піші прогулянки, аби тіло швидше відновлювалось. Було важко, адже тіло не хотіло слухатись. Все змінилося з появою в родині пса Оскара.

«Донька побачила в інтернеті історію собаки, евакуйованого з Донеччини, порода кане-корсо. В нашій родині багато років жив пес саме цієї породи, ми всі його дуже любили», – розповідає Володимир.

Історія Оскара вразила ветерана: пес місяць просидів зачинений у будинку і коли його знайшли волонтери, він був агресивний і неконтрольований. Що сталося з господарями – невідомо. Волонтери намагались прилаштувати Оскара в якусь родину, але його ніхто не хотів брати. І ось коли уже стояло питання про те, аби приспати некерованого собаку, по нього приїхав Володимир з родиною.

«Оскар одразу нам довірився, прив’язався до нас», – усміхається ветеран.

Тепер Володимир уже не може пропустити щоденну прогулянку, ба більше – тепер має гуляти мінімум двічі на день.

Ветеран Володимир Вірьовкін та його пес Оскар на прогулянці, автор фото: Олександр Якимович

«Мій реабілітолог, з яким я займаюсь, дуже задоволений, бо він теж бачить результат цих прогулянок. Раніше я з трудом міг пройти 50-100 метрів, а тепер ходжу по 4 км щодня», – тішиться Володимир.

Не впізнати й Оскара: пес нарешті набрав вагу та виглядає цілковито щасливим.

Після серйозних травм повертаємось до руху лише з фахівцем

Фізична активність справді може бути інтегрована у повсякденне життя навіть без відвідування спортзалу: це можуть бути прогулянки, легкі вправи на гнучкість, дихальні техніки тощо.

Втім, фахівці наголошують: коли йдеться про комплексне відновлення після серйозних травм чи поранень, будь-які вправи мають підбиратися індивідуально, залежно від стану здоров’я та наявних обмежень.

«Ми не можемо надати загальний «універсальний» комплекс вправ і при цьому нести гарантію безпеки чи результату, – каже Віталій Марченко, провідний фізичний терапевт медичного центру Superhumans. – Найбільш ефективним і безпечним рішенням буде індивідуальна програма, яка підбирається з урахуванням стану та цілей, а також контроль за її виконанням, щоб процес відновлення був максимально безпечним і результативним».

Віталій Марченко, провідний фізичний терапевт медичного центру Superhumans та ветеран Петро Буряк. Автор фото: Марко Валентіно Перейра

Комплекс вправ для тренувань вдома

Якщо  ваш стан здоров’я та самопочуття дозволяє вам тренуватися вдома, в пригоді стане ось цей комплекс вправ від реабілітолога Максима Долженка. Аби переглянути відеоурок, натисніть на назву вправи.

• Суглобова розминка: один з видів фізичної розминки, який може бути корисним для всіх, видозмінювати можна під власні можливості.
• Якщо хочеться розім’ятись у більш повільному темпі, спробуйте ось цю руханку.
• Класичні присідання, техніку виконання переглядайте тут.   Можна виконувати 3-4 підходи, починаючи з 10 повторів і поступово нарощувати до 30, залежно від фізичних можливостей, додає Максим Долженко.
• Спліт присідання – більш складна техніка, але вона гарно підходить при проблемах зі спиною, або для тренування однієї ноги. Рекомендовано до 25 повторів в підході, але краще починати з 10.
• Відведення рук з додатковою вагою – ця вправа зміцнює руки та плечі, виконувати можна і сидячи. Для обтяження використовуйте гантелі чи пластикові пляшки з водою.

Де брати мотивацію?

Внутрішня мотивація – важливий фактор у процесі відновлення. Вона напряму впливає на регулярність вправ чи інших активностей, а значить – на результат.

«Помічайте маленькі зміни: стало менше болю, легше вставати зі стільця, пройшов на 10 кроків більше чи вперше самостійно прогулявся на кріслі колісному. Розуміння того, що маленькі кроки теж просувають до мети – дуже важливе», – наголошує фізична терапевтка Діана Гримаківська.

Фізична терапевтка Діана Гримаківська працює з ветераном у реабілітаційному відділенні Кам’янець-Подільсьої міської лікарні. Фото надала Діана

Окрім внутрішньої мотивації необхідна й зовнішня підтримка: похвала й заохочення від близьких дають відчуття, що зусилля не даремні. Запропонуйте рідним чи друзям-ветеранам спільні тренування чи прогулянки. Або влаштуйте дружній челендж: хто втримає певний режим активності місяць без пропусків. 

Групові заняття чи прогулянки корисні для соціалізації. Рух стає способом спілкування і взаємопідтримки.

«Тримати дисципліну допоможуть також спеціальні застосунки чи щоденники занять. Важко виділити 40 хвилин на повноцінне заняття – розбийте його на 4 по 10 хвилин, чи поєднуйте прості вправи з рутиною: присідайте, доки закипає чайник чи робіть розтяжку під час перегляду серіалу, – радить терапевтка.

Можна додати і фактор заохочення. Після виконаних вправ дозвольте собі щось приємне: чашку чаю, відпочинок, улюблену музику тощо.

Сприймайте відновлення не як тимчасовий обов’язок, а як новий стиль життя. Пам’ятайте: кожен крок, навіть найменший, наближає до сили й незалежності.

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

Ви звільнилися зі служби. Нарешті побачили рідних, друзів, трохи відпочили. Попереду – новий шлях: повернення до звичного життя. 

Є процедури оформлення документів, обов’язкові для всіх демобілізованих, і є індивідуальні запити. Прокласти свій власний маршрут допоможе мапа надавачів послуг для ветеранів та ветеранок у громаді. Це ті установи та фахівці, які супроводжують ключові процеси  повернення Захисників та Захисниць у цивільне життя.

Чи існує універсальний маршрут для всіх, що можна зробити прямо з телефона та що радять зі свого досвіду ветерани – розповідаємо.

Пункт 1. Обов’язковий. ТЦК та СП

Після звільнення з військової служби кожен ветеран та ветеранка мають протягом 5-ти днів прийти до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для постановки чи виключення з військового обліку. Це пряма вимога ч. 11 ст. 26 Закону «Про військовий обов’язок та військову службу». Також в ТЦК та СП за потреби можна податись на оформлення пенсії за станом здоров’я та одноразової допомоги. 

Розв’язали всі питання тут – дайте собі трохи перепочити.

«Я працюю з ветеранами уже два роки, і вони часто  просять не чіпати їх перший час, принаймні з тими питаннями, що можуть зачекати. Треба час на адаптацію і тоді вже можна братися до справи», – наголошує Любов Федосеєнко, фахівчиня супроводу Новооржицької громади Полтавської області.

Пункт 2. Просто з дому – Ветеран Pro 

Ветерани та ветеранки мають можливість скористатись рядом державних послуг не виходячи з дому – просто зі свого смартфона. Це можливо завдяки сервісу Ветеран Pro,  розробленому спільно фахівцями Мінветеранів та Мінцифри. Ця цифрова екосистема ключових послуг для ветеранів, ветеранок та їхніх родин інтегрована в застосунок Дія.

Варто зауважити, що цей розділ доступний лише для користувачів, які мають посвідчення ветерана у Дії.

 Щоби активувати Ветеран Pro у своєму застосунку, треба оновити застосунок Дія, потім перейти у розділ Сервіси та обрати Ветеран Pro. 

У розділі Ветеран Pro вже доступні такі послуги: 

• пошук фахівця супроводу;
• послуги за програмою «Ветеранський спорт»;
• оформлення субсидій;
• послуги для людей з інвалідністю внаслідок війни: від навчання до працевлаштування;
• програма «єОселя»;
• програма «єВідновлення».
• встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни
• подання заяви на субсидію.

Функціонал сервісу постійно розширюється. Але доступ до офіційних послуг через мобільний застосунок може бути зручним не для всіх. 

Любов Федосеєнко працює у невеликих селах, тож часто стикається з тим, що ветерани, особливо старшого віку, не мають зареєстрованої електронної адреси, встановленої Дії, особистих кабінетів на цифрових платформах.

У такому випадку на допомогу приходять фахівці супроводу.

 «Ми повинні розуміти, що хлопці там часто користуються простими телефонами, кнопковими, не смартфонами, бо це передусім про безпеку, –  пояснює Любов Федосеєнко. – І от вони приїжджають у відпустку чи демобілізувались і хочуть розв’язати якесь питання, а зі свого телефона в цифрові сервіси не можуть зайти. Те саме з доступом до електронної пошти: або забули пароль, або її й не було і не знають, як реєструвати. Тоді ми сідаємо за моїм робочим комп’ютером і разом все реєструємо та подаємо необхідні заявки», – розповідає фахівчиня.

Пункт 3. Фахівець супроводу: допоможе із подальшим маршрутом

Фахівці супроводу – це інформаційні радники для ветеранів та ветеранок, членів їхніх родин та сімей загиблих Захисників і Захисниць. Вони допомагають визначити пріоритетні питання, заповнити документи, координують у подальших кроках, супроводжують або і повністю представляють інтереси своїх клієнтів у взаємодії з іншими державними та недержавними інституціями.

Фахівці супроводу проконсультують вас щодо отримання соціальних гарантій, житла, проходження реабілітації, працевлаштування, можливостей піти на навчання чи започаткувати власну справу. 

«Ми допоможемо сконтактувати з безоплатною правничою, психологічною підтримкою, організувати реабілітацію чи санаторно-курортне оздоровлення, – каже  Любов Федосеєнко. – Головне, аби ви довірили нам свої проблеми. Бо часто буває таке, що ветеран приходить за допомогою, але не хоче говорити всього, бо сумнівається, що йому допоможуть. Ми, фахівці супроводу, тут саме для цього».

Фахівчиня супроводу Любов Федосеєнко отримує сертифікат про підвищення кваліфікації, фото надала Любов

Фахівчиня наголошує: звертатися за допомогою до фахівців супроводу можна ще до оформлення посвідчення ветерана – вас уже будуть консультувати та інформувати по всіх питаннях. 

«Єдиний нюанс є у роботі з тими, хто самовільно залишив свою частину, так зване СЗЧ. Ми не надаємо супровід військовослужбовцям у цьому статусі, але підказуємо їм, куди звернутися, як повернутися, намагаємося з’ясувати, чому виникла така ситуація», – пояснює службовиця.

Де знайти свого фахівця супроводу? 

Зверніться до структурного підрозділу з питань  ветеранської політики у вашій громаді або зайдіть у розділ Ветеран PRO у застосунку Дія. Далі оберіть опцію «Пошук фахівця» та потрібну громаду, система покаже вам доступних фахівців, їхні контактні номери, електронну пошту та установу, де вони працюють. Якщо у вашій громаді ще немає фахівця супроводу – можна звернутися до таких спеціалістів з сусідніх громад.

Пункти 4, 5, 6 – під ваші запити

Універсального «повного» маршруту, який би підійшов кожному ветерану чи ветеранці не існує, адже крім загальнообов’язкових процедур є індивідуальні запити і потреби. І тут найкраще буде скласти перелік тих можливостей, які актуальні саме для вас, і розставити власні пріоритети. 

Наприклад: піти у спортзал чи басейн за програмою «Ветеранський спорт», подати грантову заявку на запуск власної справи або пройти оздоровлення. Продумати маршрут, прорахувати терміни подачі заявок чи документів допоможе фахівець супроводу.

«Кожен має свою комбінацію факторів: здоров’я, сімейна ситуація, місце проживання, бажання працювати чи вчитись, наявність необхідних документів. Тому коли ветерани звертаються до мене, ми разом  складаємо індивідуальний поетапний маршрут звернень в установи чи залучення в якісь програми підтримки», – розповідає фахівчиня супроводу ветеранів із Кам’янець-Подільської територіальної громади Вікторія Невідомська.

 Фахівчиня супроводу ветеранів із Кам’янець-Подільської територіальної громади Вікторія Невідомська з ветеранами: звільненим з полону Дмитром Пазіним та Богданом Антоховим. Фото надала Вікторія

Де і які послуги та підтримку можна отримати?

ЦНАП 

Це фронт-офіс, де можна одночасно із «ветеранськими» послугами  (соцгарантії і субсидії, встановлення статусів та видача посвідчень, отримання витяга з єдиного державного реєстру ветеранів тощо) скористатись й іншими адміністративними послугами, наприклад: отримати витяг про місце реєстрації чи id-картку, зареєструвати шлюб, народження дитини або власний бізнес. У багатьох ЦНАПах вже працює «єдине вікно» для ветеранів, ветеранок та їхніх родин, яке забезпечує отримання різномантіних адміністративних послуг в одній установі.

Стурктурний підрозділ з питань ветеранської політики 

Є основним джерелом корисної інформації для ветеранів та ветеранок. Фахівці інформують про державні та місцеві програми, допомагають в адаптації після служби. Навіть якщо підрозділ знаходиться далеко від населеного пункту ветерана чи ветеранки, варто встановити співпрацю і онлайн/в телефонному режимі підтримувати зв’язок з фахівцями ветеранської політики.

Відділи соціального захисту 

За місцем реєстрації ветеран чи ветеранка можуть отримати грошову допомогу від громади в зв’язку з пораненням/станом здоров’я, дізнатися про соціальні програми підтримки для ветеранів та їх сімей. 

 Пенсійний фонд

Представники управління фонду в громадах займаються оформлення військових і соціальних пенсій (зокрема по інвалідності), реалізацією пільг, проведенням перерахунків, консультаціями з виплат.

Медичні заклади

Ветерани і ветеранки мають право на безоплатне лікування, реабілітацію, психологічну допомогу та доступ до необхідних лікарських засобів. Усі маршрути допомоги починаються з сімейного лікаря або фахівця із супроводу ветеранів і ветеранок. Отримати безоплатну медичну допомогу можна у військових шпиталях, державних та комунальних закладах, а також приватних лікарнях, які мають відповідні угоди з Національною службою здоров’я (НСЗУ). Більше інформації можна отримати через гарячу лінію Гаряча лінія НСЗУ: 16-77 (цілодобово, безкоштовно). А сімейний лікар проінформує про безоплатні медичні послуги та надасть направлення до необхідних фахівців. 

Поради ветеранів: не відкладайте на довго і питайте про гарантії для родини

Богдан Антохов з Хмельниччини служив в ЗСУ сапером. Минулого року отримав поранення на Курахівському напрямку, кілька місяців провів у лікарнях, чекав на заміну роздробленого колінного суглоба. Врешті навіть після операції та відновлення лікарі встановили йому інвалідність 3-ї групи. У серпні цього року Богдан розпочав процес демобілізації. 

Ветеран Богдан Антохов під час одного з етапів реабілітації. Фото надав Богдан

«Про фахівців із супроводу я раніше не знав і в себе в громаді їх не шукав, хоча, як виявилося, вони там вже були, – розповідає ветеран. –  Пільги на комунальні послуги я самостійно оформив через сільську раду, і сам оформився в ПФУ щодо пенсії. З цими структурами в мене абсолютно ніяких проблем не було. Через частину подав документи на отримання одноразової грошової допомоги по інвалідності, ще чекаю результату».

Богдан сподівається, що коли пройде повну реабілітацію, стан здоров’я дозволить йому вже шукати роботу. Але поки чекає на звільнення із лав ЗСУ, оформитись в реабілітаційний центр не вийде. Шкодує, що одразу не потрапив до фахівця супроводу – це б прискорило усі процеси.

«Усім, хто проходить цей шлях, бажаю набратися сил і терпіння  і нічого не відкладати на потім», – підсумовує ветеран.

Сергій Корнєєв з Кам’янця-Подільського поїхав мобілізуватися до Тернополя, бо в рідному місті його не брали: списаний за станом здоров’я. Півтора року відслужив в 211 понтонно-мостовій бригаді Сил підтримки ЗСУ. Після отриманої контузії вирішив повернутися додому до своїх 4-х дітей.

Ветеран Сергій Корнєєв під час служби в 211 понтонно-мостовй бригаді Сил підтримки ЗСУ. Фото надав Сергій

«Комбриг підписав мій рапорт на звільнення, мене розрахували. Далі я вже в себе вдома став на облік в ТЦК та СП, і регулярно там відмічаюсь, – розповідає Сергій. 

Із пропонованих державою соціальних гарантій ветеран подався на комунальні та на виплату за програмою «Ветеранський спорт». Отримані 1500 гривень витратив на відвідування басейну з наймолодшим сином. Аби не проґавити якісь можливості, які громада чи держава надаватимуть дітям ветеранів, Сергій звернувся у сервіс супроводу ветеранів та ветеранок.

«Коли мої діти щасливі – це для мене найкращі ліки від усього пережитого. Чекаю, може будуть якісь творчі гуртки чи свята для дітей. Не забувайте дізнаватись, яка є підтримка не лише для нас, ветеранів, але і для наших родин», – закликає ветеран.

Ви можете вибудувати власну послідовність кроків для розв’язання усіх питань на цивілці або скористатися допомогою фахівця супроводу, який підкаже найбільш ефективний маршрут саме для вас. Є державні фахівці, які спеціально навчались, щоб максимально швидко розібратися у всіх «ветеранських» питаннях; є спільноти ветеранів та ветеранок, де радо діляться своїм досвідом у вирішення тих чи інших питань, є громадські ініціативи, які пропонують правничу чи психологічну підтримку.

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.

Найважче після повернення до цивільного життя Андрієві давались прогулянки улюбленим Києвом. Не через звикання до протеза, а через панічні атаки, які могли початись від тригерних звуків.

Дмитро ж навпаки – мріяв швидше прогулятись Тернополем зі своєю родиною. Але його мучили фантомні болі.

У пошуках рішення обидва ветерани вперше в житті звернулись за психологічною допомогою. 

З розв’язанням яких питань ветеранам та ветеранкам можуть допомогти психологи, та де можна безоплатно отримати кваліфіковану допомогу онлайн і офлайн – розповідаємо.

Андрій Голопапа: «Найважче було у шпиталі. А потім –  виходити у місто»

На момент початку повномасштабного вторгнення Андрію було лише 18 років. Попри відсутність військового досвіду, хлопець вирішив перервати навчання в університеті та пішов на фронт. 

Ветеран війни Андрій Голопапа долучився до ЗСУ, коли йому було 18 років.Фото із соцмереж

У боях за Донецьку область отримав поранення: міною з міномета буквально перерізало ліву ногу нижче коліна. Кінцівку не вдалося врятувати. 

Тижні в лікарні тяглися дуже повільно: спогади, думки, прокручування подій в голові. Андрій відчував, що поки лікарі працюють над покращенням його фізичного стану, ментальний погіршується.

«У ветеранському слензі є таке слово «пайка». Це важко якось категоризувати, але військові мене зрозуміють. Так от у мене тоді почалась «пайка», – ділиться ветеран. –  Мене «паяло» від лежання у палаті. Я не міг піти прогулятись на вулиці. І просто лежав сам на сам зі своїми роздумами. А вони були невеселі».

Працювати з психологом Андрій почав на етапі реабілітації, у Львові. Кілька сесій допомогли стабілізувати його стан, хлопець почав приймати антидепресанти. 

Але коли повернувся до Києва, відчув, що психоемоційний стан загострюється. 

На вулиці чи в метро будь-який голосний звук міг стати для Андрія каталізатором панічної атаки.

«Тригером для мене стала і російська мова, – розповідає ветеран. – Коли я чув її на вулиціі, мене накривало виром емоцій. Те саме було з реакціями деяких людей на те, що я сиджу в транспорті, а не поступаюся місцем: якісь погляди, фрази – я просто не міг це витримати».

Андрій розумів, що час знову повернутися в індивідуальну психотерапію, але коштів на це не вистачало, бо повернуся до університету і мав орендувати житло.

«Тому шукав психологів, які працюють з військовими чи ветеранами безплатно, і знайшов чудову психотерапевтку Ольгу, – пригадує хлопець. – Основний мій запит був простий: як взагалі з цим жити. Маю на увазі, не з інвалідністю, тому що я до цього вже на той момент звик, – як жити в суспільстві з усіма моментами, які я зустрічаю на цивілці».

За пів року роботи в індивідуальній терапії психоемоційний стан Андрія покращився. 

Ветеран війни Андрій Голопапа зараз вчиться КНУ, буде фізиком, як його бабуся і дідусь. Фото із соцмереж 

«Є багато речей, над якими наше громадянське суспільство ще має працювати. Речі, які мене тригерять, нікуди так швидко не зникли, на жаль. Але пропрацювати своє сприйняття, щоб жити стало легше – можливо. Не зволікайте з цим. Може здатися, що поговорив з побратимом чи пожалівся дружині – і нібито стало легше. А потім раз – ти вже валяєшся на ліжку і не бачиш сенсу вставати з нього», – ділиться ветеран.

Нині Андрій Голопапа повернувся до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вчиться на фізика. Навчання поєднує з волонтерством: разом з іншими студентами він організував ініціативу з регулярних відвідин військових у шпиталі.

Ветеран Андрій Голопапа під час відвідування Захисників та Захисниць, які проходять лікування у шпиталях Києва. Фото Надав Андрій

Ветеран мріє, аби така ініціатива ширилась й на інші міста та села, адже добре пам’ятає, як йому свого часу було важко проводити тижні і місяці у лікарняній палаті.

«Мені пощастило: до мене могла приїздити дружина, рідні. Але всеодно було важко, – каже Андрій. – А тут (в одному зі шпиталів столиці – прим. ред.) багато тих, до кого ніхто не приходить. З різних причин. Мені дуже хочеться якось вплинути на цю ситуацію, аби люди почали провідувати військових та ветеранів у лікарнях. Щоб занести пляшку води та просто поговорити, це дуже їм потрібно. Це теж психологічна підтримка, від суспільства».

Дмитро Романчук: «Відчував, як німіють пальці, яких у мене вже немає, як болить ампутована нога»

Коли почалося повномасштабне вторгнення Дмитро вивіз вагітну дружину з Маріуполя спочатку до Дніпра, потім – до Тернополя.

У вересні 2022 року долучився до ЗСУ, коли сину виповнився місяць. 

Ветеран війни Дмитро Романчук, фото надав Дмитро

Два роки чоловік боронив Донеччину та Харківщину у найгарячіших точках. У червні 2024 на Лиманському напрямку отримав важке поранення від удару дрона.

«Загалом переніс 10 операцій, але на жаль, ногу врятувати не вдалося, була ампутація вище коліна», – розповідає Дмитро.

Ветеран хотів швидше повернутися до родини, почати працювати, але фантомні болі, які з’явились після ампутації, не давали йому спокою.

«Я не міг ні спати, ні нормально себе почувати, – пригадує Дмитро. – Відчував, як німіють пальці на нозі, яких у мене вже не має; як болить ампутоване коліно; як все це зводить сильними судомами… Знеболюючі все це трохи приглушали, але повністю біль не відпускав».

Лікарі порадили звернутись з цією проблемою до психотерапевта, і Дмитро одразу погодився. Роботу з психологом розпочав, перебуваючи у шпиталі у Львові, по відеозв’язку.

«Спочатку заняття були через день. Ми спілкувалися про різне, виконували спеціальні завдання, – розповідає Дмитро. – Найбільше мене вразила вправа «спідометр», коли уявляючи шкалу швидкості авто, я міг зменшувати інтенсивність фантомного болю майже до повного його вимкнення». 

Саме лише усвідомлення того, що болі, які здавалися нездоланними, можна контролювати, уже покращило психологічний стан ветерана: зменшилась дратівливість та зросла здатність концентруватись на чомусь іншому.

«Я зміг знову довго розмовляти з дружиною телефоном, бо раніше  мені це давалося важко, було складно концентруватися на розмові, висловлювати свої думки. Це був перший такий важливий для мене результат. А потім в якийсь момент психотерапевт запитав мене, як там мої фантомні болі, і я усвідомив, що вони минули, а я навіть не помітив», – ділиться Дмитро.  

ветеран Дмитро Романчук випробовує свій електронний протез. Фото надав Дмитро

Нині ветеран уже повністю освоїв свій мікропроцесорний протез та готується вийти на роботу: отримав пропозицію, про яку мріяв. Секретом своєї швидкої фізичної та психологічної реабілітації вважає власне непохитне бажання: «Основою здоров’я є бажання бути здоровим. Коли людина справді понад усе прагне подолати свої хвороби чи тривоги, то варто лише знайти правильного помічника  –  і неодмінно все вийде!».

Усім потрібен час на відновлення сил, але не проґавте тривожні сигнали

Досвід військової служби під час війни, навіть якщо він минув без трагічних епізодів, залишає свій слід. Захисникам та Захисницям буває непросто перелаштуватись на цивільне життя. Здається, що варто лише вам потрапити додому, обійняти рідних – і все стане на свої місця. Але буває, що стан напруги та бойової готовності не минає навіть вдома.

«Родині варто розуміти, що після повернення додому Захиснику чи Захисниці  потрібен час, аби нервова система відновилася. Відіспатися, щоб відновилися біоритми, щоб людина відпочила. Та якщо за місяць-півтора напруга, проблеми зі сном, апатія не зменшуються – варто звернутися за допомогою», – пояснює клінічна психологиня, травмотерапевтка Ірина Ткач 

Травмотерапевтка з Маріуполя Ірина Ткач працює з військовослужбовцями та ветеранами і ветеранками з 2014 року.

Психологиня  почала активно працювати з військовослужбовцями ще у 2014 році, в Маріуполі. Каже, з того часу сприйняття психологічної допомоги українськими військовими сильно змінилось. Спрацювало «сарафанне радіо»: приклад тих побратимів і посестер, які вже отримали психологічну допомогу і діляться результатами, мотивує й інших звертатись до фахівців з ментального здоров’я. 

«Оцього опору «я все сам\сама», «мені не потрібен психолог» стало набагато менше, – каже Ірина. – Водночас не завжди є розуміння, як і з чим  можуть допомогти психологи». 

Найчастіше Захисники та Захисниці після демобілізації звертаються до психологів із проявами посттравматичного стресового розладу:

• порушення сну,  
• нав’язливі спогади, 
• важкі сновидіння, 
• флешбеки, 
• підвищена тривожність та дратівливість. 

Гостра  реакція на певні звуки, запахи чи  ситуації – ще один тривожний маячок, який сигналізує, що варто проконсультуватись з психологом.

Ірина Ткач пояснює: коли ми переживаємо певний травмуючий досвід, у нашому мозку формується так звана нейронна мережа травматичної пам’яті. І потім якийсь тригер –  звук, картинка, слово, запах – може її активувати. І людину охоплює той самий вир емоцій, відчуттів, переживань, які були під час травмуючої події. 

«Якщо ж людина ігнорує свій стан і намагається просто уникати тригерів – не виходить з дому, закривається в собі – це ускладнює подальшу соціалізацію і негативно впливає на стосунки з близькими», – наголошує психологиня.

Де отримати безоплатну психологічну допомогу?

Триматися, як би не було важко – правило, яке могло врятувати на фронті. Але в цивільному житті воно часто заважає ветеранам та ветеранкам звертатися по психологічну допомогу. 

Та тривале ігнорування власних потреб у фаховій підтримці нерідко призводить до виснаження, проблем у спілкуванні з рідними чи навіть залежностей. 

В Україні ветерани та ветеранки мають можливість отримати психологічну допомогу безоплатно – питання лише в готовності нею скористатися. 

Послуги психологів коштом Міністерства у справах ветеранів України

Мінветеранів розбудовує систему надання безоплатної психологічної допомоги ветеранам та ветеранкам війни, членам їхніх сімей, родинам полеглих Захисників і Захисниць України.

В рамках проєкту вже працює Реєстр постачальників послуг із психологічної реабілітації. 

Це перелік фахівців та установ в Україні, які надають психологічну допомогу ветеранам за програмою Мінветеранів, усі спеціалісти відповідають кваліфікаційним вимогам і мають ліцензію на медичну практику. Реєстр постійно оновлюється. 

Аби почати працювати з психологом, треба знайти своє місто\громаду, зв’язатися за вказаними контактами і домовитися про формат зустрічей – дистанційно (онлайн) чи очно. 

Вартість наданих послуг з психологічної підтримки фахівцеві оплатить держава.

Обрати фахівця або заклад можна тут:

https://mva.gov.ua/veteranam/perelik-subektiv-nadannya-poslug-vkluchenih-do-reestru-subektiv-nadannya-poslug-iz-psihologichnoi-dopomogi-dlya-veteraniv-i-chleniv-ih-simey  

Також для пошуку варіантів отримання безоплатної психологічної допомоги можна звернутись до свого фахівця із супроводу ветеранів війни, у ЦНАП чи до лікаря. Сімейний лікар чи профільний спеціаліст, у якого ви наразі проходите лікування, залежно від рівня необхідної допомоги може спрямувати вас до психолога, психотерапевта чи психіатра.

Хто може отримати безоплатну психологічну допомогу за програмою Мінветеранів?

• ветерани та ветеранки;
• військовослужбовці, які звільняються або звільнені з військової служби;
• люди, які мають особливі заслуги перед Україною та члени їхніх сімей;
• постраждалі учасники Революції Гідності;
• члени сімей загиблих (померлих) ветеранів та ветеранок війни;
• члени сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України;
• військовослужбовці та їхні родини (на період воєнного стану + 3 місяці після його завершення).

Більше деталей можна дізнатись за номером: 063 230 23 25.

MARTA: можливість перевірити свій психологічний стан онлайн

MARTA (абревіатура від Mental Adaptation and Rehabilitation Tools and Analysis – Інструменти психологічної адаптації та реабілітації та їх аналіз) – це онлайн-система для визначення свого психоемоційного стану в моменті та отримання рекомендацій щодо його покращення чи пошуку відповідного фахівця.

Як це працює? 

На сайті є персоналізований опитувальник, який допоможе зрозуміти, що з вами відбувається та персоналізовані поради щодо наступних кроків.

Також є тести для самодіагностики за різними категоріями: «ПТСР», «Реакція горя», «Алкогольна залежність» тощо.

MARTA послуговується тими ж діагностичними інструментами, що і НАТО та Всесвітня організація охорони здоровʼя.

Платформа не заміняє консультацію фахівця з ментального здоров’я, але надає можливість анонімно та самостійно провести перевірку свого психічного здоров’я та отримати рекомендацію з його поліпшення. 

Також тут є кнопка швидкого дзвінка до Кризового центру Українського ветеранського фонду  (0 800 33 20 29). Лінія працює цілодобово.

Де ще можна отримати психологічну допомогу?

В Україні діє низка сервісів безоплатної психологічної допомоги для ветеранів та ветеранок. Кожен може обрати зручний для себе формат підтримки: від індивідуальних консультацій до групових програм.

• Ветеранська спільнота Veteran Hub надає психологічні консультації. За деталями звертайтесь на лінію підтримки: 067 348 28 68, щодня з 9:00 до 21:00.
• Коаліція ветеранських просторів об’єднує 26 ветеранських організацій з різних куточків України. У 8 областях (Львівська, Хмельницька, Вінницька, Рівненська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Чернігівська) вже працюють виїзні мобільні групи, у складі яких є психологи, які надають безоплатні послуги у віддалених громадах ветеранам і ветеранкам, членам їхніх родин. Деталі за номером: 098 408 26 72.
• Лісова поляна – центр психічного здоровʼя та реабілітації МОЗ України. Це перший в Україні медичний заклад, який спеціалізується на лікуванні психотравми, наслідків легкої черепно-мозкової травми (посткомоційного синдрому), а також допомозі особам, які пережили полон та тортури. Щоб звернутися по безоплатну допомогу, телефонуйте: 050 956 42 27.
• Гаряча лінія кризової допомоги та підтримки Українського ветеранського фонду при Мінветеранів для ветеранів та членів їхніх родин: 0 800 332 029 (цілодобово).
• ГО «Вільний вибір» – безкоштовна психологічна підтримка для Захисників, Захисницям та членів їхніх родин, телефонуйте за номером: 063 64 64 991.
• Мобільний застосунок «База» – психологічна самодопомога для ветеранів та ветеранок. Тут зібрані вправи для самодопомоги і корисні контакти. Застосунок допомагає ідентифікувати свій стан і стабілізувати себе. Також є можливість написати фахівцю та отримати від нього відповідь. Завантажити можна за посиланням: https://play.google.com/store/apps/details?id=com.vilniy_vybir&fbclid
• ГО Mental Health Service: команда психологів надає безоплатні послуги індивідуальної травмотерапії демобілізованим особам та членам сімей військових. Також можливо отримати консультації сімейного психолога для пар та родин. Деталі за номером: 099 009 9380.

Є багато варіантів отримати безоплатну фахову психологічну підтримку – від гарячих ліній до індивідуальної терапії. Головне – не залишитися сам на сам зі своїми проблемами. Допомога поруч, і вона може змінити якість життя. 

Інфокампанія «Можливості для ветеранів та ветеранок» реалізовується в межах партнерства Мінветеранів та Програми реінтеграції ветеранів, яку втілює IREX за підтримки Державного департаменту США.