Автор: med1

Призначення одноразової грошової допомоги у разі інвалідності волонтера внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), а також допомоги членам сім’ї, батькам та утриманцям волонтера, загиблого (померлого) внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва),
отриманого під час надання волонтерської допомоги в районі проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та/або
іншої країни проти України, бойових дій та збройного конфлікту.

Детальніше в наступних файлах:

Призначення одноразової грошової допомоги у разі інвалідності волонтера внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час надання волонтерської допомоги  (Ідентифікатор послуги 01788)

Призначення одноразової грошової допомоги членам сім’ї, батькам та утриманцям волонтера,загиблого (померлого) внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час надання волонтерської допомоги  (Ідентифікатор послуги 00105)

Всесвітній день поширення інформації щодо проблеми аутизму (World Autism Awareness Day), що відзначається щорічно 2 квітня, починаючи з 2008 року, встановлений резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 18 грудня 2007 року. Мета цієї дати – підкреслити необхідність допомагати людям, які страждають на цей розлад, та підвищувати рівень їх життя.

Аутизм – тяжкий психічний розлад, що виражається в крайній формі самоізоляції, бідністю вираження емоцій, неадекватним реагуванням і дефіцитом соціальної взаємодії. Сучасні класифікації розглядають аутизм, як “первазивне” (всеосяжне) порушення розвитку, і означає, що при аутизмі страждає не одна функція або їх невелика кількість, а психіка в цілому.

Станом на 01.01.2025 року в м. Харкові на диспансерному обліку перебувало 911 дітей, що страждають на аутизм (станом на 01.01.2024 – 889) із них 100 – ВПО, інваліди з аутизмом – 561 (станом на 01.01.2024 – 537 дітей) з них 53 – ВПО. Первинно інвалідність виявлено у 90 дітей, з них 21 – ВПО.

У хлопчиків аутизм розвивається в 3-4 рази частіше, ніж у дівчаток. У 20% хворих з тяжкими формами аутизму прогноз захворювання несприятливий, однак в 80% випадків пацієнти з аутистичними розладами вчаться за загальноосвітніми та корекційними програмами.

До сьогодні ще не існує однозначної теорії, що пояснює причини виникнення аутизму. Є гіпотези, згідно з якими значення мають генетичні мутації, що визначають особливості функціонування нервової системи. Аутизм не є спадковим захворюванням, для нього не характерна сімейність. У ряді випадків вплив зовнішніх факторів (токсини, інфекції, гіпоксія плода) стає своєрідним пусковим механізмом для хвороби при наявності генетичної схильності.

Для класичного варіанту раннього дитячого аутизму характерний симптомокомплекс, що складається з:

• порушення комунікації;
• порушення соціалізації;
• формування  стереотипних дій.

Щоб розпізнати наявність аутизму у дитини батькам необхідно стежити за її поведінкою і виявляти ознаки, які не властиві віковій нормі. Найчастіше ці ознаки можна виявити у дітей у віці до 3-х років.

Симптоми аутизму у дитини до 1 року: відсутність усмішки та комплексу пожвавлення при зверненні матері, не тягнеться до батьків, чинять опір спробам взяти на руки, однаково байдуже ставиться до всіх дорослих.

Вже у віці 1 року у здорової дитини починає розвиватися мова, у дітей з аутизмом мова може бути відсутньою в 2 і 3 роки. Навіть якщо словниковий запас у дитини відповідає віковим нормам, зазвичай при аутизмі слова використовуються неправильно, створюються власні словоформи. Для аутизму характерна ехолалія – повторення одних і тих же фраз.

Поступово виявляються труднощі у спілкуванні з оточуючими. Діти з аутизмом не йдуть на контакт з іншими дітьми, не можуть зрозуміти правил ігри, емоції однолітків, найчастіше грають на самоті, вигадуючи власні ігри.

Ще один симптом аутизму – схильність до стереотипних рухів та дій. Це можуть бути розгойдування, підстрибування, обертання, рухи пальцями, помахи руками. При аутизмі у дитини формується прихильність до певного розпорядку дня, певної їжі, одягу, обстановці в кімнаті. При зміні звичної обстановки, маршруту пересування, спроби запропонувати нові страви можливі спалахи агресії, які можуть бути спрямовані як на себе так і на оточуючих.

Кожен випадок захворювання дуже індивідуальний: аутизм може мати більшість перерахованих ознак в крайньому ступені прояву, а може проявлятися лише деякими ледве помітними особливостями.

У випадку з розладами аутистичного спектру приблизно половина батьків помічають незвичну поведінку дитини після досягнення 18 місяців, а до 24 місяців на відхилення звертають увагу вже 80% батьків. Оскільки несвоєчасно розпочате лікування може вплинути на прогноз, при зміні поведінки дитини слід негайно проконсультуватися з фахівцем. Завдяки вчасному виявленню розладу у віці до двох років і адекватної реабілітації існує ймовірність адаптувати дітей з аутизмом до повноцінного життя в суспільстві.

Лікування дитячого аутизму носить виключно симптоматичний характер. Зазвичай використовують комплексну терапію, що дозволяє впливати на різні симптоми аутизму і механізми їх розвитку. Основний спосіб лікування – це психотерапія і соціальна адаптація. Медикаментозне лікування при аутизмі призначаються з метою корекції поведінки і різних проявів захворювання.

У м. Харкові кваліфіковану  медичну допомогу  дітям,  які  страждають  на   аутизм   надають в КНП «Міська дитяча лікарня №5» Харківської міської ради, розташованого за адресою: м.Харків, вул. Каденюка, 43, де впроваджено використання програми АВА-терапії (поведінкова терапія) і системи альтернативної комунікації РЕCS для подолання дезадаптивних порушень у дітей з аутизмом.

Професійне вигорання — це стан психічного та фізичного виснаження, який виникає внаслідок тривалого стресу, перевантаження та невдоволеності на роботі. Це може виявлятися в емоційному виснаженні, відчутті втрати ентузіазму та мотивації, а також відчутті безсилля та безнадійності. Люди, які стикаються з професійним вигоранням, втрачають інтерес до своєї роботи, мають низьку працездатність, відчувають великий рівень стресу та втоми.

Термін «вигорання» запровадив Герберт Фройденбергер 1974 року у своїй роботі «Вигорання персоналу». Він використав його для опису стану емоційного, розумового та фізичного виснаження, що виникає внаслідок тривалого впливу високого рівня стресу та вимог на робочому місці, особливо у професіях, які спрямовані на допомогу іншим людям, наприклад, охорона здоров’я. Клінічна концепція професійного вигорання була розроблена під час роботи у безоплатних клініках і терапевтичних спільнотах, де Фройденбергер мав змогу спостерігати за волонтерами та медичними працівниками. Ці дослідження були багато в чому автобіографічними, бо він сам потерпав від значного психоемоційного вигорання внаслідок професійної діяльності.

Профвигорання — надзвичайно актуальна та поширена проблема сьогодення. Точної статистики немає, але близько 5-7% населення у світі мають прояви вигорання. Цей стан поширений в усьому світі та не є унікальним явищем для нашого часу.

Медичні працівники посідають чи не перше місце серед спеціальностей з високим ризиком вигорання. За різними джерелами, від 20% до 75% медпрацівників перебувають у цьому стані. Дослідження організації Mental Health America (червень — вересень 2020 року) виявило, що емоційне і фізичне виснаження було найпоширенішою відповіддю стосовно змін у самопочутті медичних працівників (82%), за ним ішли проблеми зі сном (70%), фізичне виснаження (68%) і пов’язані з роботою страх та непевність (63%). Більше половини медпрацівників зауважили зміни в апетиті (57%), фізичні симптоми, як-от головний біль чи біль у животі (56%), та сумніви щодо майбутньої кар’єри (55%). Значно зросла втома від співчування іншим (52%). Те саме дослідженнях показало, що лікарі не отримують достатньої емоційної підтримки (39%), а ще рідше — медичні сестри (45%). На жаль, деякі медичні працівники використовують для подолання стресу алкоголь, психологічно активні речовини тощо.

Для розвитку професійного вигорання потрібні три ключові складові: несприятливі умови праці, індивідуальні особливості людини та відсутність належної підтримки ззовні. Сьогодні в Україні додався четвертий фактор: війна. Так, за даними МОЗ на кінець минулого року пошкоджено 1 468 медичних закладів, зруйновано вщент — 193, є травмовані та загиблі медичні працівники, лікарі та медичні сестри працюють понаднормово, в умовах мультизадачності та постійного пошуку рішень за обмежених ресурсів.

Вигорання не є проблемою окремого працівника. Воно впливає на пацієнтів, медичну установу і всю галузь охорони здоров’я. У медичних закладах погіршується якість послуг та більшає лікарських помилок, припиняється професійний розвиток медичного персоналу, порушуються взаємовідносини у трудовому колективі. Відповідно, пацієнти отримують неякісні послуги, а подекуди «застарілу» і неефективну медичну допомогу. Проблема професійного вигорання негативно впливає на загальну організаційну культуру і моральний дух медичної спільноти, порушує ефективність розподілу ресурсів, підриває довіру громадськості до системи охорони здоров’я загалом.

Причини професійного вигорання дуже різні.

• Відсутність контролю. Часто, коли нам подобається наша робота, ми схильні залишатися на ній довше, щоб закінчити завдання. Однак недотримання робочого графіку та відсутність балансу між роботою і особистим життям може призвести до вигорання. Тому сформуйте чіткий робочий графік та усвідомлено виділяйте час на родину і друзів, — це збільшує можливість для відновлення.
• Відсутність розуміння того, що від вас очікують. Якщо ви не впевнені в тому, що від вас очікує ваш безпосередній керівник та інші співробітники, ви навряд чи відчуєте, що робите свою роботу добре. Тому визначте основні критерії успіху, за якими ви розумітимете, що добре виконали свою роботу.
• Конфлікти з іншими. Інколи серед робочого колективу присутній мобінг (цькування працівника у трудовому колективі). Наприклад, щодо вас утворено напружену, ворожу, образливу атмосферу, зокрема таку, що змушує вас недооцінювати свою професійну придатність, або поширюють плітки, які підривають вашу ділову репутацію. Усе це посилює робочий стрес. Тому ви повинні знати не лише про свої обов’язки, але й про свої права на робочому місці, зокрема законодавство для запобігання та протидії мобінгу.
• Відсутність зацікавленості або надто висока інтенсивність роботи. Є компанії, у яких ритм у рази швидший, ніж середній по галузі. Відповідно, у таких компаніях легше побудувати стрімку кар’єру, проте так само легко вигоріти. Тому, пригальмуйте (відмовтеся від другорядних проєктів, делегуйте частину завдань, оптимізуйте свою роботу) і, по змозі, обирайте цікавий для вас напрямок, де витрачатимете менше енергії для зосередження.
• Відсутність підтримки. Якщо ви почуваєтеся самотніми на роботі та в особистому житті, ви можете відчувати більший стрес. Тому ваше завдання — просити про допомогу; більшість людей готові надавати підтримку, бо так вони відчувають свою значимість.
• Відсутність знань та навичок щодо задоволення базових потреб людини. Якість нашого щоденного життя залежить від задоволення наших базових потреб (біологічних, соціальних, духовних) та рівня енергетичного ресурсу. Пам’ятайте: основними джерелами відновлення енергії є повноцінний сон, регулярна фізична активність і збалансоване харчування. Тому дбайте про якість свого сну. Намагайтеся бути активними протягом дня — використовуйте сходи замість ліфта, під час обіду виходьте на свіже повітря. Поповнюйте свій водний баланс та енергетичний ресурс поживними речовинами. Протягом робочого дня знаходьте час, щоб зупинитися і застосувати вправи для релаксації та зняття стресу із «Аптечки психологічної самодопомоги». Такі короткі регулярні інтервенції (навіть тривалістю до 5 хвилин) можуть покращити ваше самопочуття. 
• Отож, стратегічно важливими є ретельний аналіз причин та відповідно до них прийняті як управлінські рішення, зокрема системні, так і особисті, що будуть націлені на подолання проблеми професійного вигорання в окремому колективі та усій галузі охорони здоров’я.

Матеріал підготовлено в рамках Всеукраїнської програми з ментального здоров’я «Ти як?», ініційованої першою леді Оленою Зеленською.

У звʼязку зі збройною агресією Російської Федерації в Україні постійно зростає кількість осіб з інвалідністю, насамперед осіб зі складними порушеннями функціонування (множинними ампутаціями кінцівок, спинальними травмами, черепно-мозковими травмами).

Для відновлення функціонування та ефективної реабілітації такі особи потребують допоміжних засобів реабілітації.

Держава безоплатно забезпечує таких осіб засобами реабілітації через Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю.

Міністерство соціальної політики постійно вдосконалює державну програму забезпечення засобами реабілітації, щоб зробити процес забезпечення максимально простим і доступним для людини.

При цьому значна частина осіб, які мають право на забезпечення засобами реабілітації, не звертається за ними.

У 2024-му році на протезування держава спрямувала понад 5 мільярдів гривень.

Це дозволило майже 108 тисячам українцям отримати більш як 416 тисяч засобів реабілітації.

Зокрема, у Харківській області видали 29 846 засобів для 7 220 людей.

Мінсоцполітики пропонує вашій увазі добірку актуальних корисних матеріалів, що можуть стати в нагоді для комунікації. Це допоможе донести необхідну інформацію про державну програму протезування на регіональному рівні, а також сприяти належній підтримці на місцях.

Онлайн-платформа protez.msp.gov.ua

Державна програма безоплатного протезування. Ключові досягнення

Що потрібно знати про допоміжні засоби реабілітації (ДЗР)?

Уряд розширив можливості для військових отримати високофункціональні протези

Реформа єПотенціал: Мінсоцполітики спростило подання заяв для отримання засобів реабілітації 

Підтримка захисників: у Мінсоцполітики підвищили граничні ціни на високофункціональні протези 

Забезпечення допоміжними засобами реабілітації (технічними та іншими засобами реабілітаціями)

Як отримати засоби реабілітації безоплатно за державною програмою – алгоритм дій

Заява про забезпечення засобом реабілітації: що потрібно знати

Одна заява — декілька засобів реабілітації: як подати та на що звернути увагу 

Шлях до відновлення: протезування осіб з ампутацією (брошура) 

Щорічно 24 березня відзначається Всесвітній та Всеукраїнський день боротьби з туберкульозом, який покликаний підвищити обізнаність громадськості про руйнівні медичні, соціальні та економічні наслідки туберкульозу та активізувати зусилля з припинення глобальної епідемії цього захворювання.  

У 2025 році Всесвітній день боротьби з туберкульозом проходитиме під  гаслом “Так! Ми можемо подолати ТБ: взяти зобов’язання, інвестувати, реалізувати!” Туберкульоз, як і раніше, залишається одним із найбільш смертоносних захворювань у світі, в останні роки відзначається тривожне зростання кількості випадків туберкульозу зі стійкістю до лікарських препаратів.

Туберкульоз залишається основною причиною смерті від інфекційних захворювань у світі.  Кожен день близько у 28 000 чоловік діагностують туберкульоз, а 4000 чоловік вмирають від цього захворювання. З 2000 року завдяки глобальним зусиллям по боротьбі з туберкульозом було врятовано близько 63 мільйонів життів, а показники смертності від цього захворювання знизилися на 42%.

За 2024 рік у м. Харкові виявлено 580 випадків туберкульозу, з них 546 випадків захворювання на туберкульоз легень – захворюваність склала 38,6 на 100 тис. населення (в 2023 році зареєстровано 518 випадків туберкульозу легень – захворюваність 36,6 на 100 тис.населення).  Серед виявлених хворих: у 377 спостерігалося виділення МБТ (в 2023 р. таких хворих виявлено 363);  у 182 хворих діагностовано туберкульоз у фазі розпаду (в 2023р. таких хворих виявлено 165).  

Туберкульоз – інфекційне захворювання, що спричинено мікобактеріями туберкульозу і характеризується розвитком специфічного запалення в органах, головним чином, в легенях.

Основним джерелом зараження є хвора на туберкульоз людина, яка виділяє з мокротинням мікобактерії. Найчастіше туберкульоз поширюється повітряно-крапельним шляхом. Такі шляхи передачі інфекції як аліментарний (через травний тракт), контактний (через кон’юнктиву ока), внутрішньоутробне зараження  можливі, однак зустрічаються вкрай рідко.

    До факторів, що сприяють захворюванню на туберкульоз відносять: контакт з хворими на туберкульоз людиною або твариною; наявність соціальної дезадаптації;  незадовільні умови праці та побуту; неповноцінне харчування; алкоголізм;  тютюнопаління;  наркоманію;  ВІЛ-інфекцію; наявність супутніх захворювань (цукровий діабет, виразкова хвороба шлунка, хронічні неспецифічні хвороби легенів, імунодефіцитні захворювання).

Найчастіше туберкульозний процесс локалізується в органах дихання, однак частота позалегеневих локалізацій специфічного ураження (кістки, суглоби, сечостатеві органи, очі, мозкові оболонки, лімфатичні вузли та ін.) в останні роки продовжує збільшуватися.

Туберкульоз легенів може тривалий час протікати безсимптомно або малосимптомно і виявлятися випадково при проведенні флюорографії або рентгенографії грудної клітини.  У випадках, коли туберкульоз проявляється клінічно, зазвичай найпершими симптомами виступають неспецифічні прояви інтоксикації: слабкість, блідість, підвищена стомлюваність, млявість, апатія, зниження або відсутність апетиту;  субфебрильна температура (близько 37,0°C – 38,0°С), пітливість, особливо турбує хворого ночами, схуднення. З розвитком захворювання приєднуються симптоми з боку ураженого органу.  При туберкульозі легенів – це кашель з мокротою або без, що триває не менше 3-х тижнів, хрипи в легенях, іноді утруднення дихання або біль у грудній клітці, кровохаркання.

При появі цих ознак необхідно негайно звернутися до лікаря!

Основні методи діагностики туберкульозу включають в себе:

 – мікробіологічні методи – бактеріоскопічне (мікроскопія), культуральне дослідження (посів), імуноферментний аналіз, полімеразна ланцюгова реакція.

 – рентгенологічна діагностика (рентгенографія, флюорографія, томографія);

 – туберкулінодіагностика.

У сучасному комплексному лікуванні хворого на туберкульоз вирішальне значення належить антибактеріальній терапії, яка дозволяє:

 – вилікувати хворого з найменшими змінами його звичного способу життя, запобігти великому ураженню легень з подальшими ускладненнями, а також не допустити рецидиву хвороби;

 – запобігти розвитку медикаментозно-резистентних штамів мікобактерій туберкульозу, які суттєво ускладнюють подальше лікування.

Основними заходами, здатними попередити поширення туберкульозу, є: організація раннього виявлення хворих (туберкулінодіагностика у дітей і флюорографічне обстеження у дорослих), імунізація дитячого населення (новонароджених щеплюють БЦЖ або БЦЖ-М в перші дні життя в пологовому будинку), ефективне лікування хворих, проведення протиепідемічних заходів в епідемічних осередках туберкульозу за місцем проживання або роботи.

Слід пам’ятати, що відмова від обстеження призводить до зараження оточуючих, виявлення вже важких, деструктивних форм захворювання, які лікуються роками і можуть закінчуватися інвалідністю та навіть смертю хворого, тоді як своєчасно виявлений туберкульоз може бути успішно вилікуваний.

У м. Харкові спеціалізована медична допомога хворим на туберкульоз надається в КНП ХОР «Обласний фтизіопульмонологічний центр», розташованому за адресою: вул. Ньютона, 145.